СПЕЦПРОЕКТ «СТУДВЕЮ»
100 РОКІВ СТУДЕНТСТВА
Ми сходили в архіви, поговорили з істориками, знайшли старі родинні фото і прочитали нерозбірливий почерк в щоденниках тих, кого вже немає в живих. Врешті – спробували відтворити образ українського студентства останнього століття.
100 років студентства – спецпроект «Студвею»
1917–1927
За десятиліття в країні встигає змінитись декілька політичних режимів. Українські студенти живуть у різних геополітичних контекстах. Відбувається Українська революція, хтось емігрує, хтось пристосовується до пролетарської держави або ж займається в підпільних університетах. Більшовики приносять комсомол, робітничі факультети, інститути народної освіти, прийом до вишів за класовим походженням. Газети постійно друкують відмови дітей від батьків, бо горе тим, хто народився в сім'ї священика чи лікаря.
ХРОНОЛОГІЯ
ТРЕНДИ
березень 1917
1917
1917
Центральна Рада в одній зі своїх декларацій вимагає українізації вищої школи
березень 1917
березень 1917
формується Головна українська студентська рада
5 жовтня 1917
5 жовтня 1917
у Києві створюють Український народний університет (УНУ)

29 січня 1918
29 січня 1918
студенти беруть участь у бою під Крутами
17 серпня 1918
17 серпня 1918
гетьман Скоропадський засновує Кам'янець-Подільський університет, перетворює УНУ на Київський український державний університет
14 листопада 1918
14 листопада 1918
офіційно відкривається Академія наук
1920
1920
на базі університетів з'являються інститути народної освіти
1921
1921
«рабфаки» – навчальні заклади, де готували робітників до вступу в виші
лютий 1922
лютий 1922
постанова «Про матеріальне становище робітничих факультетів»
1923
1923
початок політики українізації (коренізації)
1925
1925
«Основи марксизму-ленінізму» стають одним з обов'язкових предметів
1929
1929
українізовано 69% українських вишів
УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ
Від українізації до еміграції
Керівництво київських вишів нарікає, що не може налагодити навчальний процес, бо студенти постійно займають аудиторії, щоб проводити збори своїх організацій. Серед молоді популярні радикальні проекти самостійної України, професура більш консервативна. Багато говорять про соціалізм та федерацію.

Надворі 1917 рік. Одна з декларацій Центральної Ради ставить за вимогу українізацію вищої школи. Грушевський намагається зібрати професуру і «взагалі людей, уздіблених до навчання у вищій школі» на нараду, щоб це обговорити.
ВІДОЗВА М. ГРУШЕВСЬКОГО «ДО УКРАЇНЦІВ ПРОФЕСОРІВ І ПРЕПОДАВАТЕЛІВ ВИЩИХ ШКІЛ»
Джерело: Електронний архів українського визвольного руху
Дореволюційні виші складно йдуть на зміни. Наприклад, ректор Університету св. Володимира (нині – КНУ ім. Т. Шевченка) не відповідає на листи українською мовою, бо їх мають писати «офіційною» російською. Рада вишу навіть надсилає лист-протест російському Тимчасовому уряду проти українізації вищої освіти. Натомість українська влада намагається не дуже втручатись у внутрішні справи університету, оскільки той має автономію.

Для того, щоб українізувати освіту в Києві, створюють Український народний університет (УНУ), ректором якого стає професор-математик із КПІ – Іван Михайлович Ганицький. Навчання спочатку проводять вечорами в приміщеннях Університету св. Володимира, а в 1919 році виші об'єднують у Київський державний університет за рішенням гетьмана Скоропадського.

За менш ніж півроку управління Українською Державою Скоропадський також засновує Кам'янець-Подільський університет і відкриває Академію наук.

Головна українська студентська рада

У березні 1917 року відбувається віче київських студентів, на якому створюють Головну українську студентську раду. Про це, наприклад, пише газета «Стерно» – вісник київського українського студентства від 24 березня 1917 року.
Джерело: Електронний архів українського визвольного руху
Рада розповсюджує листівки-відозви «До українського студентства» і закликає агітувати населення, щоб якомога більше людей підтримало нову демократичну Україну.
Джерело: Електронний архів визвольного руху
Лозунги з листа Студентської ради до українського студентства: «Най жиє Україна, яко федеративна частина в вільній Спільці Націй»; «Прокляті будем, як не здобудем Волю для Краю і славу собі!»
ЛИСТ СТУДЕНТСЬКОЇ РАДИ ДО УКРАЇНСЬКОГО СТУДЕНТСТВА
Джерело: Електронний архів визвольного руху
20 квітня Студенстька рада організовує в Києві загальну конференцію українського студентства. Кожне місто має вислати делегатів пропорційно до загального числа студентів – одного делегата на 50 осіб.

КРУТИ
Найяскравіше студентство входить в історію Української революції боєм під Крутами 29 січня 1918 року.
29 січня 1918 року на залізничній станції Крути відбувся бій між українськими та більшовицькими військами. Сучасні історики нараховують понад п'ять сотень учасників бою. Серед них члени Студентського куреню січових стрільців, створеного на початку січня для охорони порядку в Києві, курсанти Першої Української юнацької (юнкерської) школи ім. Б. Хмельницького (чотири сотні: 400-450 курсантів і 20 старшин) і 80 добровольців Вільного козацтва із Ніжина.

Після бою українські війська почали відступати зі станції Крути. Частина 27 студентів та гімназистів потрапили у полон. Історики кажуть, що це була випадковість, яка стала фатальною: починало сутеніти, студенти переплутали шлях, почали блукати і повернулись до залізничної станції вже тоді, коли її зайняли червоногвардійці. Всі 27 юнаків загинули. 19 березня 1918 року відбулось перепоховання тих тіл, які змогли знайти та ідентифікувати — всього 18.

Професор другої української гімназії, частина якої була серед членів Студентського куреня і загинула у бою під Крутами, виголосив траурну промову, де порівняв цю битву з битвою під Фермопілами, в якій взяло участь 300 спартанців. Відтоді ця цифра почала жити своїм життям й асоціювалась з кількістю учасників бою.

У 1931 році 2 конференція Львівського студентства встановила вважати річницю бою загальним студентським святом. До 1939-го року в цей день щороку студенти проводили одноденне голодування та збирали кошти на підтримку політв'язнів.

Про цей бій Павло Тичина напише вірш «Пам'яті тридцяти», який вчать у шкільній програмі, про нього заспіває пісню «Сокира Перуна», яку будуть використовувати на всіх неформальних пам'ятних заходах. Цей день Український інститут національної пам'яті у 2017 році запропонує внести до списку скорботних днів-державних свят.
Ця подія має свою міфологію, але дві речі асоціюються з нею напевно: у бою взяли участь студенти й гімназисти, і їх було небагато. Цей бій допоміг на деякий час затримати наступ більшовиків на Київ, що дало час Центральній Раді прийняти IV Універсал та укласти Брестський мирний договір. Сучасні історики налічують 37-39 вбитих та розстріляних студентів і гімназистів (усього загиблих – 70-100). Загальна кількість учасників бою – близько п'яти сотень.

ЕМІГРАЦІЯ

Багато студентів після завершення Української революції подаються в еміграцію і закінчують там навчання.
СТУДЕНТИ УКРАЇНСЬКОЇ ГОСПОДАРСЬКОЇ АКАДЕМІЇ В М. ПОДЄБРАДИ НА ЗАНЯТТЯХ КРЕСЛЕННЯ, 1924-1925 РР.
Джерело
Прага, наприклад, відкриває цілих три навчальних заклади. 2800 – таке число називають історики, рахуючи, скільки українських студентів розійшлись Європою у 20-х роках ХХ століття. Здебільшого їм по 30 років, і вони екс-військові.
ПОСВІДКА ПРОФЕСОРА УНІВЕРСИТЕТУ В ПРАЗІ, ВИДАНА У 1923 РОЦІ
Джерело: ГДА СБУ
ПРОФЕСОР УНІВЕРСИТЕТУ У ПРАЗІ МИКОЛА ТИМЧЕНКО (ФОТО НА МОМЕНТ АРЕШТУ)
Джерело: ГДА СБУ
ПІДПІЛЬНІ УНІВЕРСИТЕТИ
Польська професура, польська мова, польська...
Підпільні університети – популярна форма освіти початку 20-х років для західноукраїнського студентства. Тут триває політика полонізації: закривають українські кафедри, польською стає як мова навчання, так і професура. Поряд із політичним підпільним рухом формується науковий: Українська висока школа у Львові, «Ділове об'єднання поступового студентства», «Життя». Професори у своїх квартирах проводять підпільні навчання. Штраф за таке становить від 200 злотих (середня зарплатня службовців – 250 злотих).
УКРАЇНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ У КАТАКОМБАХ. ЛЬВІВ, 1922
Джерело: ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
ЦЕСУС
Прага – новий центр проукраїнського студентства
У червні-липні 1922 року в Празі проходить III Всеукраїнський студентський конгрес, на якому створюють Центральний союз українського студентства. Наступного року до нього ввійдуть 4650 студентів і 18 молодіжних організацій. У 1924 році кількість членів складатиме 3364 студенти і 22 організації. З початком 30-х років ЦЕСУС об'єднує переважно студентів з проукраїнськими націоналістичними поглядами, оскільки ті, що симпатизують Радянському Союзу, виходять зі складу об'єднання ще 1924 року.

ЦЕСУС створює свою інфраструктуру серед українських студентських організацій за кордоном і влаштовує регулярні зустрічі. У середині 30-х ЦЕСУС переїжджає до Відня. З 1967 року союз займається організацією світових конгресів та позиціонує себе як представник українського студентства за кордоном, права якого в Радянському Союзі порушують.

У кінці 70-х років активність організації починає меншати, зокрема через кризу керівництва, і врешті ЦЕСУС припиняє своє існування.

ПЕТРО ГАН – ПЕРШИЙ ПРЕЗИДЕНТ ЦЕНТРАЛЬНОГО СОЮЗУ УКРАЇНСЬКОГО СТУДЕНТСТВА, 1922
ГАЗЕТНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ХІХ КОНГРЕС ЦЕСУС
Джерело: Центральний державний архів зарубіжної україніки
ПРОЛЕТАРИЗАЦІЯ ВИШІВ
Університет – нове нічне жахіття влади
Більшовики вносять суттєві зміни в київські виші: вчені ступені й звання тимчасово стали вважатись дурницями, посади ректора й проректора називають «буржуазними пережитками», а замість них на деякий час уводять посаду комісарів вишу. Відтепер і на багато наступних десятиліть університет залишається для влади «буржуазним центром» – місцем скупчення потенційно небезпечної і підозрілої інтелігенції. Там стежать за змістом лекцій та студентами поза парами.

В Україні з'являється комсомол (комуністичний союз молоді, з 1926 року – Ленінська комуністична спілка молоді України (ЛКСМУ). До організації вступає молодь від 14 до 28 років. По суті вступ до комсомолу стає обов'язковою умовою для подальшої кар'єри.

У 1920 році Наркомосвіти УСРР вирішує розформувати університети. Замість них починають функціонувати інститути народної освіти. Фактично їх створюють на базі університетських факультетів або поєднуючи декілька з них. Наприклад, на базі медичного факультету Університету Володимира виникає медичний інститут. Вищий інститут народної освіти М. Драгоманова формують з історико-філологічного, фізико-математично-природничого факультетів університету, Київського учительського інституту і Київських вищих жіночих курсів. Роботу університетів в Українській СРР поновили тільки 1933 року, адже хтось мав готувати кадри для важливих галузей науки.
ЗАНЯТТЯ В КИЇВСЬКОМУ ВИЩОМУ ІНСТИТУТІ НАРОДНОЇ ОСВІТИ М. П. ДРАГОМАНОВА. ІСТОРИЧНИЙ СЕМІНАР ВИЩОГО ТИПУ ПРОФЕСОРА ОГЛОБЛІНА
Фото зроблено між 1923 і 1927 рр. Джерело: ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
ВСТУПНА КАМПАНІЯ

Реформи вищої освіти змінюють і критерії вступу до вишу. Тепер сама наявність знань відходить на другий план. Головне – класове походження та політична благонадійність. Про це профспілкові, партійні чи комсомольські організації видають «командировки» (довідки). Оскільки вони слугують перепусткою до університету, студенти намагаються отримати довідку за всяку ціну, навіть якщо це відмова від батьків. Останню, як правило, друкували в газетах.

Анкета про соціальне походження абітурієнта, яку заповнювали при вступі, містила різноманітні запитання про роботу батьків, їхній зв'язок з білогвардійцями тощо. Найбільш виграшні професії батьків – пастухи, батраки тощо. В іншому разі краще було писати, що зв'язків з батьками не мають. З'явилась пісенька: «Дайте мне за рубль за двадцать – Папу от станка, папу от станка...»

У багатьох вишах були «норми» набору робітників, тому вони вступали навіть тоді, коли завалювали кілька предметів та були на загал з гіршими результатами, ніж «неробітники».

Довідки купувались і продавались, тому вступали загалом не тільки пролетарі. Щоб виявити людей з фіктивними довідками, проводили «хвилинки самовикриття»: студентам пропонували добровільно зізнатись про своє соціальне походження, якщо вони його приховали. За це їх обіцяли не виганяти з вишу (здебільшого відразу виганяли).

НАВЧАННЯ

Якщо пролетарям дають додатковий час на те, щоб перескласти незадовільні оцінки, то від буржуазних студентів вимагають повну академічну успішність.

Офіційно процес перевірки успішності зветься «перереєстрацією», але в народі побутує назва «чищення». Допомагають з ним студенти-комуністи, які входять до всіх керівних органів вишу. Норма відрахування: 20-30%, але відраховують через ідеологічні розбіжності або виявлене непролетарське походження, а не через відставання в навчанні.

Активні студенти-комуністи повідомляють комісіям з «перереєстрації», хто з їхніх однолітків може бути буржуа, а тому не має отримати диплом. Коли доказів не вистачає, застосовують тиск: не пускають у лабораторії, не дають ліжка в гуртожитку, відмовляють видавати обід у їдальні. Студенти часто не витримують і йдуть з університету.

Навчальну програму також ідеологічно відкориговано. Теми семінарів студентів-філологів: «Ленін і Плеханов як методологи літератури», «Марксо-ленінська теорія відображення та її застосування до літературознавства», «Вчення Маркса – Енгельса – Леніна про освіту та виховання».

Ще студенти мусять займатися громадською роботою, відвідувати різні гуртки й лекції. Це обов'язково, тому часто бракує часу на саме підготування до занять. Успішність падає.
РАБФАК

1921 рік. В Українській СРР з'являється новий формат навчання: робітничі факультети (сленгове «рабфак» – від рос. «рабочий факультет»). Там навчаються пролетарі, робітники та селяни, готуючись до вступу в університет. Головний критерій відбору – загальна політпідготовка в межах програми з політграмотності. Другорядні критерії – знання 4 арифметичних дій та вміння викладати свої думки на папері й усно. Робітфаківці мають перевагу при вступі до вишу перед іншими абітурієнтами і часто вступають без іспитів.

Вони отримують стипендії та беруть повноцінну участь у житті вишу разом з іншими студентами. Зокрема, вони теж мають проблеми із житлом та харчуванням, але все ж таки на них держава звертає більше уваги. У січні 1922 року слухачів робітфаків вирішують забезпечувати харчовими пайками нарівні з Червоною армією. У лютому 1922 року виходить постанова «Про матеріальне становище робітничих факультетів», щоб місцеві органи влади вирішили питання зі студентськими гуртожитками. Рада народного господарства час від часу виділяє якийсь одяг.

Традиційним одягом жінки-робітфаківки вважається шкірянка й хустка, однак це ідеалізований образ, який через брак коштів собі дозволити могли далеко не всі. Інші пригадують, що робітфаківці одягались у «довгу шевйотову синю толстовку» з вузьким ремінцем, якими їх теж забезпечувала держава.

Перший випуск вечірнього робітничого факультету в Одесі:
ПОБУТ
Сифіліс, іржаві виделки й гуртожитки в церквах
СТИПЕНДІЯ

Стипендія була різна в різних містах та університетах. Середній обсяг – 21-24 карбованці, у маленьких містах – 7-8 карбованців. Для порівняння: м'ясо коштувало 40 копійок за кілограм, кілограм сиру – 30 копійок, кілограм хліба в середньому 15 копійок. У 1927 році середня зарплата – 63 карбованці.

ГУРТОЖИТКИ ТА ЇЖА

Гуртожитків бракувало, і ця проблема буде актуальна майже до середини 50-х років. Вища освіта стала доступнішою, але населення в рази біднішим. Батьки не могли утримувати дітей, знімати їм «куток» у місті й забезпечувати харчуванням. Як наслідок, через низьку якість життя найпопулярнішими хворобами серед студентства були виснаження та цинга.

Приїжджі студенти шукали будь-які способи підробітку, жили абиде та їли один-два рази на день неякісну їжу.
Іржаві виделки, зіпсоване м'ясо і «на апетит студентства негативно впливають офіціантки з нафарбованими губами»
З дописів про їдальню Центрального будинку пролетарського студентства в Харкові, О. Б. Комарніцький «Степан Сірополко про становище студентства педагогічних навчальних закладів радянської України у 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст.»
На початку 20-х років лише 25% студентів забезпечено гуртожитками, а в 1926-1927 роках – 24% (кількість студентів більшає). Загальна тенденція одна: приміщень мало, вони перенаселені, умови жахливі. У кімнатах мешкає по 35-40 осіб, бракує ліжок, матраців, немає опалення, води, каналізації і навіть перил на сходах, унаслідок чого трапляються нещасні випадки.

Так, студенти спали по декілька осіб на одному ліжку чи безпосередньо на підлозі, вкривались своїм одягом. Часто залишались ночувати в аудиторіях, де вдень проводились заняття, жили в бараках для сезонних робітників, казармах, колишніх цехах, садах, вокзалах, актових залах, будинках культури. Офіційні звіти того часу говорять, що 46,6% студентів знімали ліжко-місце в приміських селах або околицях міста. Орендувати сирі підвальні приміщення, де жили натовпом, вдавалося лише щасливчикам.

Щоб забезпечити студентів гуртожитками, використовували навіть церкви. Церковними гуртожитками були київський Михайлівський собор та Лаврський музей. Перший сучасники порівнювали з «Галицькою товкучкою» – одним із місцевих базарів. Акустика забезпечувала постійний шум, сотні ліжок стояли на місці хору й на керамічних плитах залу. Кому пощастило, той міг спати в монастирських келіях: там теж було тісно, але тихо.

Усередині собору церковний інтер'єр адаптували до нових мешканців: замість ікон та іконостасу намалювали ультрамарином величезних червоноармійців у будьонівках. Зразки старовинного дерев'яного різьблення виламували зі стін та стелі, щоб використовувати як паливо для буржуйок, які стояли там само.

У Харкові на студентський гуртожиток обернули церкву на вулиці Артема. Тепер вона мала такий вигляд: розділений фанерою на дві частини великий колонний зал – М і Ж.
Ліжка стоять тісно, майже без проходу. З одного боку на всю довжину фанерної стінки стоять високі столи – колишні верстати. З іншого – ні столів, ні стільців, високі вікна без підвіконників. Є всього сім табуреток. Кошики з речами й провізія лежать на столах і ліжках. Брудна білизна лежить або в кошиках, або під матрацами на ліжках. На стінах і на вікнах пил і павутина. До моменту заселення, тобто до початку жовтня, було приготовлено кілька ліжок, інші спали на підлозі або на столах. Вікна до 19 листопада були частково вибиті, забиті фанерою в день обстеження. На 27 жінок є одна миска для миття голови, загальні умивальники біля вхідних дверей. Через те, що вхід загальний, двері з чоловічої половини в жіночу не закриваються за відсутністю гачка, а фанера досягає людського росту, немає можливості умитися або помити голову. З боку чоловічого відділення постійний шум, підглядання через перегородку й таке інше.
О. Л. Рябченко, доктор іст. наук, завідувач кафедри історії та культурології,
ХНУМГ імені О. М. Бекетова «Студентство України в радянських антирелігійних кампаніях 1920-Х рр.», Джерело
ОДЯГ

Одяг був одним із маркерів пролетарської ідентичності: він мав бути максимально аскетичний, функціональний, бажано – брудний та унісекс.

Зовнішній вигляд студентів дослідники описують так: «Кожушки всіх кольорів, свитки, чемерки, смушкові високі й притоптані шапки, будьонівки з гострим однорогом, низенькі кубанські шапки, солдатські шинелі, галіфе…» За парфуми чи яскравий картатий одяг можна було дістати догану, а за капелюх (замість пролетарської хустки) – вилетіти з університету. У доносі на студента КПІ Є. Лонського пишуть, що той поміняв фотокартки в заяві на вступ: спочатку дав звичайні світлини, а потім сфотографувався в кашкеті «з виглядом шахтарського робітника, щоб його не підозрювали».

Студенти Харківського медичного інституту пригадували, як їхній староста, на прізвище Дінерштейн, увесь час ходив у лахміттях, а влітку – босий. Однак, коли випустився, відразу отримав хороше місце в поліклініці й одягнув «коверкотовий костюм-галіфе та хромові чоботи», бо насправді походив із заможної сім'ї.

СЕКСУАЛЬНЕ ЖИТТЯ

Популярні лозунги: «Геть невинність», «Геть сором», молодь розбещується. 75% студентів втрачають невинність до 20 років. Поряд із цим сексуальна освіта відсутня, багато студентів хворіє. Дослідники вказують, що більше 20% студенток роблять аборти, а серед захворювань поширені гонорея та сифіліс.
КУЛЬТУРА
*лайка, *лайка, *лайка
ЛЕКСИКА

Один зі складників пролетарського образу, який намагались створити при вступі до вишу, – бідний лексичний запас та вміння лаятися. Жаргон: шамовка, топати, чавкати, лахудра і, звісно, *лайка, *лайка, *лайка.

КНИГИ
М. СЕМЕНКО. «СІЛЬСЬКИЙ ПЕЙЗАЖ», ПОЕЗОМАЛЯРСТВО
Джерело: соцмережі
20-ті роки – це час, коли виникають нові стилі та ідеологічні літературні об'єднання. Публікуються заборонені та репресовані згодом імена: Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Микола Бажан, Григорій Косинка, Андрій Головко, Василь Еллан-Блакитний та ін. Виникає український футуризм: Михайль Семенко, Ґео Шкурупій, Юрій Яновський. Публікується Кость Буревій під псевдонімом Едвард Стріха з критикою футуристів.

Розвивається жіноча проза. Популярні письменниці – Марія Галич, Галина Орлівна, Олександра Свекла, Варвара Чередниченко. Вони на довгий час зникають з літературного простору. Наново їх починають переосмислювати й пригадувати вже в незалежній Україні. У 2017 році у видавництві «Темпора» вийде антологія «Моя кар'єра. Жіноча проза 20-х років», яку впорядкувала Ярина Цимбал.

На Західній Україні далі публікують Ольгу Кобилянську, Василя Стефаника та інших, стає популярний символізм у літературі.

МУЗИКА
МОЛОДІ МИ
Джерело
Made on
Tilda