СПЕЦПРОЕКТ «СТУДВЕЮ»
100 РОКІВ СТУДЕНТСТВА
Ми сходили в архіви, поговорили з істориками, знайшли старі родинні фото і прочитали нерозбірливий почерк в щоденниках тих, кого вже немає в живих. Врешті – спробували відтворити образ українського студентства останнього століття.
100 років студентства – спецпроект «Студвею»
1927–1937
Довженко вривається в історію світового кінематографу, Підмогильний сміється зі студентів 20-х років, ректори їздять по селах, щоб зібрати інформацію про студентів-куркулів, спецслужби шукають контрреволюцію в університеті, в гуртожитках живуть клопи, органи розстрілюють багатьох із тих, кого читали в минулому десятилітті.
ХРОНОЛОГІЯ
ТРЕНДИ
1927
1927
Олександр Довженко знімає фільм «Звенигора» (частину трилогії, до якої потім увійдуть ще «Арсенал» (1928) та «Земля» (1930)
1928
1928
Валер'ян Підмогильний публікує урбаністичний роман «Місто» про 20-ті роки і студента-пролетаря Степана Радченка
1928
1928
ректор Київського інституту народної освіти в колгоспах збирає дані про дітей, які навчаються в київських вишах, щоб з'ясувати правду про їхнє соціальне походження
вересень 1929
вересень 1929
у Харкові відкривають студентський гуртожиток у Каплунівській церкві

1929
1929
утиски українського руху: відбуваються процеси над Комітетом визволення України, Українською революційно-демократичною спілкою, а також Спілкою визволення України. Останнє – справа проти української інтелігенції, серед якої 2 студенти
1931
1931
друга конференція львівського студентства вирішила вважати річницю бою під Крутами загальним студентським святом. До 1939 року студенти 29 січня проводять одноденне голодування і збирають кошти, щоб підтримати політв'язнів
1933
1933
пройшла перевірка того, як будуються гуртожитки в Українській радянській республіці
1933
1933
з'являється обов'язковий розподіл за призначенням для випускників
РЕПРЕСІЇ У ВИШАХ
474 буржуазних елементів
Триває очищення вищої школи від буржуазних елементів. Намагаються вислужитись навіть ректори. Наприклад, у 1928 році ректор Київського інституту народної освіти, на прізвище Семко, поїхав у районну хлібозаготівлю і паралельно зібрав дані про місцевих, чиї діти навчались у столичних вишах. Так виявили багато людей із фальшивими посвідками, які «в районі насправді числяться куркулями».

Боротьба з тероризмом («шкідництвом»), справжнім і гаданим, стає одним із векторів офіційної державної політики. Студентство відчуває на собі репресії, згортання політики коренізації (підтримки культури і мови місцевого населення), боротьбу з контрреволюцією.

Наприкінці 20-х років відбувається процес над Спілкою визволення України, спрямований проти наукової та церковної інтелігенції. 474 – кількість людей, які проходять за цією справою. Серед обвинувачених професорів, письменників, академіків, теологів, педагогів є і 2 студенти. Одного з них, Миколу Павлушкова, студента Київського інституту народної освіти, вважають засновником Спілки української молоді.
Джерело: Центральний державний архів зарубіжної україніки
Сам процес відбувався в Харківському оперному театрі. Вхід до театру, як належить, – за квитками: їх безкоштовно розподіляли профспілки, зокрема серед студентів.
АНКЕТА ПАВЛУШКОВА ТА ПРОТОКОЛИ ДОПИТІВ
Джерело: ГДА СБУ
Паралельно йдуть процеси над іншими так званими «контрреволюційними організаціями», студенти опиняються на лаві підсудних.
Справа про «Комітет визволення України» (1929)
Обвинувачувальний висновок говорить, що КВУ — це контрреволюційна молодіжна організація, яку складають студенти, інтелігенція та деякі селяни. Організація ніби-то діяла у Києві, Білоцерківському та Уманському округах. Основна мета: збройне повалення радянської влади та відновлення УНР. Учасникам інкримінують поширення контрреволюцйних листівок з уривками такого характеру:

«Боротись ми будем завзято
За щастя, за вільку Вкраїну
Її в нас не зможуть відняти
В нас гасло борби "до загіну".
З тим централізмом шкідливим
Ми мусим боротись рішуче»

Також організація поширює «10 пактів» — засади своєї ідеологічної платформи, серед яких окрім ідей самостійності та боротьби, йдеться про необхідність переходу на латинську абетку та уваги до «всесвітніх ідей»: «Слідкуй за життям усього світу, не замикайся в собі».

Уривок із щоденника студентки Педагогічних курсів Ази Зінченко: «Я давно помітила, що вороже ставлюсь навіть до Радвлади. В мене виробилась злоба і ненависть. [..] Кажу рішуче, раз назавжди. Свій край люблю над усе на світі і погибнуть після мене тисячи, але Україна мусить бути вільною».
Джерело: ГДА СБУ
Справа про «Українську революційно-демократичну спілку»
УРДС також звинувачують у намірах збройного повалення радянського режиму. Географія: Київська, Вінницька, Дніпропетровська області. Організація ніби-то готувалась до збройного повстання та намагалась зривати хлібозаготівлі. Основна діяльність була запланована на 1932 рік. Засновники організації — аспірант Київського біохімічного інституту (на час заснування організації — студент ІНО) Підгайний Сергій Єрофеєвич, аспірант Київського гірничого інституту Черноус Микола Іванович та колишній член КП(б)У Коляда Григорій Данилович.
Молодь звинувачують у тому, що вона нібито виступає за повалення радянської влади, критикує колективізацію і розповсюджує контрреволюційні листівки.

Ближче до початку Великого терору, уже в 30-х роках в університетах з'являються сексоти («секретные сотрудники») – особи, які співпрацюють з органами безпеки та доповідають про розмови студентів, контрреволюційні заяви тощо. Як правило, такі агенти є в кожній групі.
ГОЛОДОМОР
«Окрім хліба немає нічого. Ціни такі сумасшедші»
«ЗДЕСЬ КАТЕГОРИЧЕСКИ ВОСПРЕЩАЕТСЯ ПРОИЗВОДИТЬ ПОХОРОНЫ». ХАРКІВ, 1933.
Джерело: соцмережі
Голодомор 1932-1933 років робить студентів, які залежать від харчової допомоги батьків, хронічно голодними. Тепер батьки із сіл приїжджають до студентів у місто, щоб знайти трохи хліба.

В архіві СБУ зберігається щоденник молодого комуніста Заволоки Д. Д.
Джерело: ГДА СБУ
Органи заарештовують юнака в 1935 році, а в щоденнику знаходять багато «контрреволюційності». Заволока – ідейний, свої дні він проводить за читанням трактатів Леніна та історії партії. У щоденник він записує все, у тому числі свої інтимні драми. Ось нещодавно він розлучився з Ольгою, вона вийшла за іншого, але далі йому пише.

До міста тепер часто приїжджає мати. Вона шукає хоча б сухарів, щоб узяти близьким «на гостинці». Але навіть це проблематично. Жінка нарікає, що селяни ще ніколи не були такі притиснуті й голодні, як тепер.

Заволока намагається вступити на заочне відділення Київського педагогічного інституту профосвіти. Йому не вдається це зробити: по-перше, він зрозумів, що не хоче бути «скромним» педагогом, а по-друге, треба платити 100 карбованців на рік. Він не потягне таку ціну, оскільки ледь може себе прогодувати: усе дуже здорожчало.
Сьогодні за вечерею пришлось їхати майже на окраїну міста. Сидів дома вечером і читав, захотілось їсти, дома, як завжди окрім хліба немає нічого. Пішов купувати до ЦРК, але ціни такі сумасшедші, що прийшлось їхати на околицю, щоб купити чогось повечеряти по свойому карману. Сто грам сухої ребрики коштує 2 крб. 10 грам постної волової ковбаси 1 крб 30 к. Скільки же треба нормальному чоловіку, щоб наїстись. Та на одну їжу за такими цінами не вистачило б утримання, а квартира, а сім'я, а топливо, а одяг. Ще б можна було найти багато «а», та хрін з ним, і так жутко стає. [..] Пересічний заробіток не піднявся настільки, щоб поспіти за цінами на ріжний крам. А крам цей час баснословно піднявся в ціні. А тому реальна зарплата переважної більшості працюючих надзвичайно знизилась. Я пам'ятаю 1927-28 рр., коли я одержував 135 крб. Я тоді жив, зовсім не відчуваючи ніяких бюджетових труднощів. А зараз я одержую пересічно 250 крб. І завжди надзвичайно напружене становище. До того ж, я зовсім не купую ніяких речей: ні одягу, ні книжок. І грошей не вистачає. До того ж, я харчуюсь теж кепсько.
Із щоденника молодого комуніста Заволоки Д. Д.
У записі від 24 травня 1932 року Заволока розповідає про випадкову зустріч зі студентом-земляком:
Зустрів у їдальні Самійла Д. [...] Говорить, що вмер Іван Пінчук. Для мене це була несподівана і, як не дивно, тяжка новина. Я був певний, що Іван у майбутньому буде великий інженер. Але його доля була не із щасливих. З інституту його викинули, як сина куркуля, хоча по суті його батько і не був куркуль, а був власник-кустар. Після чого він пішов до Армії, де захворів. Повернувсь додому, і на пожарищі, на руїнах свого батьківського двору, без догляду, без достатньої їжісконав. Жалько, жалько. Він не чужий був для революції, для соціалістичного будівництва.

Розказував ще Самійло про життя студентське. Важко вони живуть, бідують здорово. Хліба одержують всього лише 300 гр. Ну а за громадське їхнє харчування і говорити нічого. На обід одна лише соєва похльобка, а на сніданок, вечерю кожний мусить сам собі організовувати, що бог дасть. Да, життя невеселе, коли більше не можна сказати. Багато з інститутів почали розбігатись. Тікають хлопці на край світа, лиш би не жити голодним життям. Настрій у більшості важкий, пригнічений. Точаться різні ворожі розмови. Ну, та й хіба може бути інакше, коли людина хронічно голодна. Ех, ще Маркс казав: «Битіє определяєт свідомість». А раз битіє голодне, то і свідомість роздратована, однобока.
Із щоденника молодого комуніста Заволоки Д. Д.
Заволоку засудили за контрреволюційну діяльність.
МОЛОДЬ СКЛАДАЄ «КОНТРРЕВОЛЮЦІЙНІ» ЧАСТІВКИ ПРО ГОЛОД ТА КОЛЕКТИВІЗАЦІЮ.
Джерело: Електронний архів українського визвольного руху
«КОНТРРЕВОЛЮЦІЙНІ» ЧАСТІВКИ ПРО ГОЛОД ТА КОЛЕКТИВІЗАЦІЮ.
Джерело: Електронний архів українського визвольного руху
ПРИМУСОВЕ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
Хабар, зв'язки або червоний диплом, а краще 3 в 1
У 1933 році Рада народних комісарів придумує, як вирішити проблему з працевлаштуванням випускників та задовольнити потреби планової економіки – примусовий розподіл за призначенням.

Система розподілу змінювалася в наступні роки, але принцип залишався однаковим: випускник має відпрацювати від трьох до п'яти років на тому підприємстві, на яке його відправить держава. Залишитись у своєму місті або влаштуватись на інше місце роботи можна лише за хабар або через зв'язки. Відмова від роботи за розподілом могла тягнути кримінальну відповідальність.

Однак були і свої переваги: молодого спеціаліста, що приїхав працювати за розподілом, не могли звільнити без спеціального дозволу міністерства, йому давали місце в гуртожитку та якусь суму «підйомних» грошей на переїзд.

Шанси залишитись у місті або отримати роботу по своїй волі подекуди отримували випускники з червоними дипломами.
ПОБУТ
Пук соломи під грішне тіло
СТИПЕНДІЯ

У рабфаківців у цей час зростає обсяг стипендії: з 598 карбованців у 1927 році до 875 карбованців у 1932 році. Однак зростає і вартість всього: наприклад, вартість обідів у студентських їдальнях зросла із 45 копійок до 75-ти. Калорійність обідів у таких закладах складає 1,5 тис. ккал. За даними соцопитування, окрім обідів на день, 6% студентів споживає ще чай, 70% – чай з хлібом, і 30% можуть дозволити собі чай із закускою.

ГУРТОЖИТКИ

У 1929 Харків ще не знайшов достатньо приміщень, тому далі селить своїх студентів у церквах. У вересні цього року гуртожиток відкривають у Каплунівській церкві.
З 210 студентів, що живуть у церкві, багато сплять просто на підлозі, бо не вистачило ліжок. Підмостивши під грішне тіло пук соломи, вкрившись якоюсь ганчіркою, поклавши під голову кулак, так і сплять студенти. [...] І дуже вражає картина: сидить, по-турецькому зігнувшись, студент і навчається, а над ним церковний напис: «Боже милостивий буді мне грєшному.
Спрогади очевидців, О. Л. Рябченко, доктор іст. наук, завідувач кафедри історії та культурології,
ХНУМГ імені О. М. Бекетова «Студентство України в радянських антирелігійних кампаніях 1920-Х рр.»
Джерело
Адміністрація гуртожитків намагається якось систематизувати побут. Наприкінці 20-х років стають модними конкурси на найкращі та найгірші кімнати в гуртожитках.

Комісії, які їх проводять, звітують, що скрізь гамірно, звучить лайка, брудно, на столах – хлібні недоїдки, крихти, пляшки від кефіру, в умивальниках валяються об'їдки. В одному приміщенні перуть і сушать білизну, в кімнатах плюють, палять, чистять взуття, витрушують одяг, розкидають брудний одяг, постійно чути співи й шум. Кажуть, що студенти не реагують навіть на комісію: сидять, грають у карти, хтось у кутку розповідає анекдоти.

Правила внутрішнього розпорядку говорять: «Викидати сміття і виливати помиї у вікно – заборонено».
СТУДЕНТКИ 5-ГО КУРСУ ХІМІЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ ХАРКІВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ В ГУРТОЖИТКУ. ПРІЗВИЩА ДІВЧАТ: БАБЕНКО, ЗАЛАГУЦЬКА, КУЗЬМЕНКО. 1935
Джерело: ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Студентам досі доводиться жити абиде. За 1931-1932 рр. звітують, що молодь медичного інституту Дніпропетровська живе в залах та аудиторіях вишу. 91 студент-медик живе у спортивному залі та спить по двоє на одному ліжку. Це хороші умови, адже зазвичай ліжок критично бракує, і студенти сплять на власному одязі. В інституті профосвіти на 338 студентів усього 138 матраців. Бракує ковдр, ліжка зсуваються, щоб змогли лягти якнайбільше людей. Гірничий інститут селить своїх студентів навіть у лабораторіях.

У 1933 році проходить перевірка будівництва гуртожитків у Донецькій, Дніпропетровській, Київській, Одеській областях та в Харкові. Висновки незадовільні: значне відхилення від запланованої норми, а студентів не встигають забезпечити житлом.

У 1937 році харківських студентів-інженерів з Інституту транспорту заїдають клопи, вони також скаржаться на відсутність води. В Одеському індустріальному інституті навчаються при гасовій лампі в гуртожитках, де не працює каналізація, а студенти Дніпропетровського металургійного інституту жаліються на бруд у туалетах, погане освітлення і шум.
Де тільки є якесь поламане, вільне приміщення, колишні крамниці – КОПОПОУЧ вселяє туди студентів, обіцяючи зробити ремонт, але часто-густо помешкання ремонтуються самими лише словами.
О. Л. Рябченко, доктор іст. наук, завідувач кафедри історії та культурології, ХНУМГ імені О. М. Бекетова «Студентство України в радянських антирелігійних кампаніях 1920-Х рр.», Джерело
У вересні 1938 року Рада народних комісарів СРСР установлює фіксовану плату за користування гуртожитком в обсязі 7% від місячної стипендії. До цього ціна за гуртожитки варіювалась залежно від міста, і до суми по-різному додавали оплату за білизну, прописку тощо.

ОДЯГ

Весь необхідний комплект одягу мають близько 40% студентів. Чоловіки – костюм, тужурка, френч, штани. Жінки – плаття, блузка і спідниця. Багато студентів не мають ніякого пальта: ні зимового, ні весняного. Ті, що мають, – у поганому стані.

Близько 70% студентів потребують спідньої білизни, так ⅓ частина студентів мала лише 1 пару білизни, а більшість не мала понад дві пари. 60% студентів потребувало взуття: ⅔ мали лише одну пару в поганому стані.

Студенти страждають через інфекційні хвороби, основною причиною яких є поганий санітарно-гігієнічний стан, виснаження та недоїдання.
КУЛЬТУРА
Обережно, буржуазно-націоналістичні ідеї!
КІНО
«Звенигора» (Довженко, 1927)
«Арсенал» (Довженко, 1928)
«Земля» (Довженко, 1930)

Після виходу «Звенигори» й «Землі» Довженка почнуть звинувачувати в буржуазному націоналізмі. 17 квітня 1930-го року «Землю» зняли з показів.

КНИГИ

Літератори, популярні в минулій декаді, на початку 30-х переживають репресії. Згодом їх назвуть «розстріляним відродженням». Їхні імена зникають із літературних списків, твори оголошують контрреволюційними та буржуазно-націоналістичними. Читати їх небезпечно, зберігати книги – також.
У 1928 році виходить урбаністичний роман «Місто» Валер'яна Підмогильного, у якому добре зчитується образ студента 20-х років. Головний герой – cільський юнак Степан Радченко, який надихається ідеалами революції та їде навчатись до міста. Роман описує особливості вступної кампанії, бонуси, які абітурієнтам дає їхня пролетарська ідентичність, а також побут студентів та адаптацію селян до життя у місті. Цікаво, що період написання роману — це час українізації, тому за сюжетом молодий комуніст Степан заробляє на життя, викладаючи українську мову на курсах для держслужбовців.

Однак, читати романи у ті часи — немодно, це ознака буржуазії. Самого Підмогильного у 1930-х звинувачують у тероризмі та розстрілюють у 1937 до двадцятилітнього ювілею Жовтневої революції. Роман «Місто» в СРСР буде заборонений до 1989 року.

На початку 30-х встигають вийти ще декілька книг Майка Йогансена («Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію», «Подорож у радянську Болгарію», кілька збірок та оповідань), Михайля Семенка («Сучасні вірші», «З радянського щоденника», «Міжнародні діла»).

У 1933 вчиняє самогубство Микола Хвильовий. Він не витримує тиску на інтелігенцію, повсюдних арештів та жахів 1932-1932 років. Тепер зберігати його книги кримінальний злочин.

Найбільш популярна і безпечна література в радянській Україні – це історія КПРС, твори Леніна, Маркса, підручники з основ марксизму-ленінізму. Публікується «радянський» Павло Тичина, Максим Рильський.

МУЗИКА


У 1934 році випускник Львівського університету (тоді – імені Яна Казимира) Богдан-Ігор Антонич пише колядку «Народився Бог на санях в лемківськім містечку Дуклі».
Made on
Tilda