СПЕЦПРОЕКТ «СТУДВЕЮ»
100 РОКІВ СТУДЕНТСТВА
Ми сходили в архіви, поговорили з істориками, знайшли старі родинні фото і прочитали нерозбірливий почерк в щоденниках тих, кого вже немає в живих. Врешті – спробували відтворити образ українського студентства останнього століття.
100 років студентства – спецпроект «Студвею»
1957–1967
Студенти танцюють бугі-вугі, тікають від космомольських патрулів, з'їжджаються на Фестиваль молоді в Москві, вирушають будувати житло в Казахстан, змагаються на спартакіадах і співчувають Бродському.
ХРОНОЛОГІЯ
ТРЕНДИ
1957
1957
Фестиваль молоді в Москві
1957
1957
ІV конгрес Всесвітньої федерації демократичної молоді в Києві
1959
1959
Конгрес молоді у Відні

1960–1964
1960–1964
у Києві діє Клуб творчої молоді
1962
1962
перші київські студенти вирушають до Казахстану працювати будівельниками
1962
1962
в 11-му номері журналу «Новый мир» публікують перше табірне оповідання Олександра Солженіцина «Один день Ивана Денисовича»
грудень 1962
грудень 1962
Хрущов після розгрому виставки авангардистів («мазні, яка не потрібна радянському народу») говорить, що в мистецтві немає місця лібералізму
1964
1964
постанова Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР: усі виші мають проводити спартакіади із зимових і літних видів спорту
1964
1964
23-річного Й. Бродського засуджують за дармоїдство.
ФЕСТИВАЛЬ МОЛОДІ
Свобода в Москві та агентура у Відні
Період відлиги студентство відзначає яскравими кольорами, новою музикою, стилями, фестивалями молоді в Москві й Відні та одним конгресом демократичної молоді в Києві.
VI Всесвітній фестиваль молоді в Москві проходить у липні 1957 року. 34 000 учасників приїжджають зі 131 країни світу. Це молодіжний форум, де збираються представники лівих організацій, які поділяють ідеї миру й дружби у світі, виступають проти світової війни і за національну незалежність народів. Символ фестивалю, голуба миру, придумав Пабло Пікассо.
ВСЕСВІТНІЙ ФЕСТИВАЛЬ МОЛОДІ У МОСКВІ.
Фото
Фестивалі молоді проходили з 1947 по 1989 рік. Сучасники пригадують, що московський фестиваль був прототипом свободи: можна було вільно спілкуватись на вулиці з іноземцями, і ніхто за тобою не стежив. За деякий час у Радянському Союзі з'явилась нова соціальна група: фестивальні діти, народжені від союзів з представниками країн Африки, Азії та Латинської Америки.
ВСЕСВІТНІЙ ФЕСТИВАЛЬ МОЛОДІ У МОСКВІ.
Фото
До фестивалю союзні республіки відшивають нові моделі одягу, хусток, знімають фільми і пишуть пісні. Після заходу київські дівчата, наприклад, починають носити спідниці-дзвіночки (під них одягали ще одну накрохмалену спідницю, щоб довго тримався об'єм).

Після фестивалю молоді в Москві, делегати з 80-ти країн з'їжджаються у серпні до Києва на IV конгрес Всесвітньої федерації демократичної молоді.
Індіра Ґанді в КНУ
IV Конгрес Всесвітньої федерації демократичної молоді
Комсомольське весілля
Нові зразки одягу до Фестивалю молоді
1959

Наступний фестиваль молоді проходить у Відні, і до нього радянська молодь готується вже інакше. По-перше, на нього відправляють тільки «надійних студентів» – тих, які не мають проблем із владою та готові з нею співпрацювати. По-друге, до складу студентських делегацій уводять агентуру. Спецслужби віддають наказ моніторити дані про «ватажків ОУН, українську автокефальну та уніатську церкви, а також їхніх близьких зв'язкових, які проживають на території Австрії або можуть приїхати туди на час з фестивалю». Органи безпеки планують скористатись віденським фестивалем молоді, щоб викрити зв'язки з «націоналістичними елементами в Україні».
СУБКУЛЬТУРА
Стиляги жують парафін і записують музику на рентгенівських знімках
«Стиляги» як молодіжна субкультура виникають у відповідь на інтенцію до однаковості. Сучасники згадують: коли за радянських часів з'являвся новий фасон одягу, то його прагнули купити та одягнути всі. Така загальна схожість робила зміну модних тенденцій дуже помітною. Стиляги стали протестом проти цього.
Фото: соцмережі
Значна частина стиляг – студентство, яке ще не обтяжене сім'єю та роботою. Багато хто з них – представники «золотої молоді», діти партійної номенклатури, які мали ресурси, щоб дістати закордонну музику або цікавий одяг. Радянські стиляги носять штани-дудочки, біле кашне, кепі, яскраві шкарпетки, краватки (оголошені у 20-х буржуазним пережитком), відпускають довге волосся, роблять зачіску «кок» та шукають західну музику (джаз, «Бітлз» і танці бугі-вугі). Хлопці намагаються повторити бороду Фіделя Кастро.
Фото: соцмережі
У дівочу моду входить хвіст, зав'язаний мотузкою, який у народі називають «кінь, який хоче пісяти». Починають носити акуратні туфлі на шпильках і фарбувати губи яскраво-червоною помадою.

Перший гурток стиляг у Києві, «Підводний човен», з'являється в 1957 році на вулиці Саксаганського, 14. Молодь заявляє, що хоче популяризувати західну культуру та відповідний спосіб життя.

Бродвеєм для київських стиляг став Хрещатик. З популярних місць – кав'ярня «Грот» з неоновою вивіскою та кафе «Маркіз», де збиралась київська богема. Відвідувачі звуть його «коктейль-хол» і ходять сюди пити коктейль «Маяк» із ромом та жовтком зеленого кольору.
Фото: соцмережі
Також серед стиляг модно жувати жуйку. Тоді, коли дістати її було проблематично (а це траплялося доволі часто), жуйку замінювали шматком парафіну.

Стиляги перекуповують у фарцювальників платівки із західною музикою: Елвіса Преслі, Бадді Голлі, Чака Беррі, Білла Гейлі, Літтла Річарда, «Бітлз». Оскільки платівок бракує, молодь знаходить способи, як їх переписувати. Записи музики роблять на рентгенівських знімках, тому це явище запам'ятається під назвою «рок на кістках».
«Сегодня ты играешь джаз, а завтра родину продашь»
Однак у відповідь на стиляжне вільнодумство виникають комсомольські патрулі (рейди дружинників), які ходять із ножицями й розрізають завузькі, як їм здається, штани в юнаків та спідниці у дівчат. Цими ж ножицями вкорочують волосся та бороди у хлопців, якщо вважають їх довгими. На Контрактовій площі в Києві (тоді вона мала назву Червоної) комсомольці встановлюють сатиричний стенд, де висміюють стиляг поряд з алкоголіками й дармоїдами.

За «стиляжність» можуть викликати до інституту батьків, вигнати з комсомолу або навіть із вишу.
Фактично у першій половині 60-х «стиляги» починають зникати і передягатись у звичний радянський одяг. У 60-х поширені жіночі трико з начосом на резинці, різних кольорів.
ТРУДОВІ СЕМЕСТРИ
Магістралі в Казахстані чи врожай удома – третього не дано
На початку 60-х років набувають популярності студентські будівельні загони – різновид трудового семестру. Студенти на декілька місяців вирушають на будівельні роботи, наприклад, до Казахстану, щоб будувати житло тим, хто поїхав освоювати цілину.
СТУДЕНТИ ВІДПРАВЛЯЮТЬСЯ НА БУДІВНИЦТВО.
Фото: соцмережі
Або будувати якісь інфраструктурні речі, як-от Байкало-Амурська магістраль, будівництво якої в 70-х роках оголосили комсомольською справою. Українці, наприклад, будували залізничний вузол Новий Ургал. До цього будували магістраль в'язні з табору Бамлаг.
Фото: соцмережі
Перші київські студенти відправляються на будівництво на північ Казахстану в 1962 році, у наступні роки до них приєднуються одеські й харківські колеги. Їхати доводилось із своєю їжею, консервами, ковдрами і т.д., оскільки будзагонівці мали забезпечувати себе самі.
У зв'язку з поїздкою скорочували навчальний семестр, і будзагонівці складали літню сесію достроково. Учасники будзагонів пригадують, що за будівництво з часом можна було заробити чималі гроші. За пару місяців роботи привозили близько тисячі рублів (у той час, як середня місячна зарплата інженера була близько 100 рублів). Однак більша частина грошей усе одно осідала в кишенях вищих за ієрархією осіб.
Будзагін з Київського університету у Казахстані
Будзагонівське весілля
ЧОЛОВІЧІ СПАЛЬНІ БУДЗАГОНІВЦІВ.
Фото: соцмережі
ПОЛЬОВІ РОБОТИ

Є також інший формат трудового семестру – збір урожаю. З початку семестру і до перших снігів студентів відвозять збирати виноград, кукурудзу тощо. Сучасники пригадують, що селили їх у великих бараках без комфортних умов. Грошей, як правило, за таку роботу не платили. Винагородою могла бути групова екскурсійна поїздка або безкоштовні випускні альбоми. Відкосити теж можливо – придбати медичну довідку, що за станом здоров'я сільськогосподарські роботи протипоказані, але цим користувались не часто.
СТУДЕНТКИ БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКОГО МЕДИЧНОГО УЧИЛИЩА ЗБИРАЮТЬ УРОЖАЙ.
Фото: особисті архіви
КУЛЬТУРА
«Гимн демократической молодежи»
МУЗИКА

Молодь слухає Олександра Вертинського, Едіту П'єху. До московського Фестивалю молоді спеціально пишуть пісні: «Если бы парни всей земли...», «Друзья, мы рады видеть вас», «Зори московские». Стають популярними «Rock Around the Clock», «Гимн демократической молодежи».

У це десятиліття до СРСР двічі приїжджає французький співак Ів Монтан, його також приймають у Києві (1963). Записи Монтана стають популярними, і їх слухають навіть у кінотеатрах. Однак згодом, після чехословацьких подій 1968 року та загальної інформації про злочини Сталіна, Монтан стає антикомуністом. Радянська преса відповідає йому взаємністю, і розповідає про його «невдячність».
«Гимн демократической молодежи»
Ів Монтан в СРСР
КНИГИ

Залізна завіса дещо підіймається: читають західних Ремарка, Гемінґвея, молодих Євгенія Євтушенка, Беллу Ахмадуліну, журнал «Юність». Починають публікуватись українські шістдесятники: Микола Вінграновський (збірка «Атомні прелюди», 1962), Іван Драч (збірка «Соняшники», 1962), Ліна Костенко (збірки «Проміння землі», 1957; «Мандрівка серця», 1961), Василь Симоненко (збірка «Тиша і грім», 1962).

З 1960 по 1964 у Києві діє Клуб творчої молоді, до якого входять багато ранніх шістдесятників: Василь Симоненко, Станіслав Тельнюк, Євген Сверстюк та ін. До 1963 року цей клуб очолює студент режисерського факультету Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого Лесь Танюк.

КІНО

Фестивалю молоді присвячують художній фільм «Дівчина з гітарою», документальний фільм «Любов і голуби. Фестиваль-57» та ін. Трохи пасажів з літературного життя радянської молоді режисер Марлен Хуцієв додасть до фільму «Застава Ильича».

У 1965 році відбувається прем'єра фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», на якій відбувається акція проти арештів українських шістдесятників. Після неї відраховують з аспірантури Київського педагогічного університету Івана Дзюбу та аспіранта Інституту літератури АН УРСР Василя Стуса, які брали в ній участь.
«Тіні забутих предків» (Сергій Параджанов, 1964)
«Мне 20 лет («Застава Ильича») (Марлен Хуцієв, 1965)
Made on
Tilda