СПЕЦПРОЕКТ «СТУДВЕЮ»
100 РОКІВ СТУДЕНТСТВА
Ми сходили в архіви, поговорили з істориками, знайшли старі родинні фото і прочитали нерозбірливий почерк в щоденниках тих, кого вже немає в живих. Врешті – спробували відтворити образ українського студентства останнього століття.
100 років студентства – спецпроект «Студвею»
1987–1997
Студентські братства, акції єднання, Революція на граніті, голодування, екорух, перший мобільний зв'язок, останні репресії.
ХРОНОЛОГІЯ
ТРЕНДИ
січень 1988
січень 1988
студенти київських, одеських і львівських вишів сумніваються, що виїзди студентів на сільськогосподарські роботи та однопартійна система в країні – це нормально
26 квітня 1988
26 квітня 1988
Український культурологічний клуб намагається провести мітинг до другої річниці Чорнобильської катастрофи
29 травня 1989
29 травня 1989
виникає Студентське братство Львівщини
серпень 1989
серпень 1989
почав діяти Ініціативний комітет зі створення Української студентської спілки (УСС)

грудень 1989
грудень 1989

установчий з'їзд Української студентської спілки в червоному корпусі Київського університету
20-21 лютого 1990
20-21 лютого 1990
акція студентського єднання. Студенти у різних містах влаштовують мітинги. Вимагають поліпшення побутових умов, підвищення стипендії та якості освіти
літо 1990
літо 1990
Київська УСС їде святкувати 500-річчя українського козацтва в Запоріжжя, поширюють ідеї про акцію протесту в Києві
2 жовтня 1990
17 жовтня 1990
17 жовтня 1990
Постанова «Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року»
19 вересня 1991
19 вересня 1991
розпорядження Голови ВР України «Про відродження Києво-Могилянської академії». За радянської влади на історичній території університету було Київське вище військово-морське політичне училище
РЕПРЕСІЇ
Роки йдуть, нічого не змінюється
26 квітня 1988 року молодики з червоними пов'язками нападають на учасників мітингу до другої річниці Чорнобильської катастрофи. Перші називають себе громадськими активістами, а б'ють вони членів Українського культурологічного клубу, який з'явився 6 серпня 1987 року.

Клуб збирав молодь (доходило до 400 осіб), проводив щотижневі засідання і говорив про історію України. Ключові його фігури – Євген Сверстюк, Сергій Набока, Леонід Мілявський.

Клуб не може отримати дозволу на реєстрацію та постійне приміщення, керівники змушені проводити свої секційні диспути в приватних помешканнях або просто неба влітку. Спецслужби стежать за ними та звинувачують у тому, що вони «намагаються просувати ідеї націоналізму, ратують за заміну комуністичного світогляду християнським віровченням, створення на противагу КПРС різноманітних політичних партій та угрупувань».
Джерело: ГДА СБУ
У 1988 році учасники вирішують увійти до складу Української Гельсінської спілки.
Джерело: ГДА СБУ
СТУДЕНТСЬКА ПЕРЕБУДОВА
Вінок із колючого дроту для Леніна
Через активістів студентських об'єднань (СУС-УСС*, СНУМ**) розгорнуто агітацію з метою залучення студентства до акцій протистояння, повторення, орієнтовно 17 вересня, масових виступів та голодовки протесту. Цілями об'єднання усіх молодіжних сил і підкорення їх загальному задуму послужила проведена 3-4 серпня у Києві т.зв. Міжнародна конференція молодіжних організацій, яка закликала молодь до активної участі у вересневих акціях у Києві та поставила за мету залучити у них до 500 тисяч молоді.
Із доповідей спецслужб особисто Кравчуку наприкінці 80-х.

*Спілка українського студентства-Українська студентська спілка
**Спілка Незалежної Української Молоді — організація, створена 19 серпня 1989 року на Західній Україні. Протягом серпня 1989-травня 1990 років СНУМ провела 27 акцій, залучила до них приблизно 64 тисяч учасників та створила 18 обласних організацій.

Окремі особи з числа ворожо налаштованих та антигромадських елементів, використовуючи процес подальшої демократизації радянського суспільства, роблять спроби інспірувати серед політичної незрілої частини молоді негативні процеси. [...] При цьому вони орієнтуються на ту молодь [...] яка знаходиться під впливом ідей пацифізму, називає себе "системою" або "хіпі-пацифістами". У Києві 30 таких осіб, а в республіці в цілому – більше 60 людей (Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Сімферополь).
Із доповідей Щербицькому, що політичного човна розхитують пацифісти хіпі (1987).
Органи пишуть, що ці хіпі-пацифісти, більшість з яких – студенти, підготували листа-петицію проти будівництва атомних станцій в країні, з яким збираються вийти на протест у річницю аварії на Чорнобильській АЕС.
У січні 1988 року начальник КҐБ УРСР Л. А. Черченко нарікає, що молодь київських, одеських і львівських вишів сумнівається в тому, що сільськогосподарські роботи студентів та однопартійність в країні – це нормально.

У квітні 1990-го року в Києві проходить акція, у якій беруть участь 250 людей віком 14-18 років. Її очолюють учасники Спілки незалежної української молоді – Корчинський, Федорук, Ткачук. Організацію засновано в колах Української Гельсінської спілки.
Це синхронні акції: одночасно таке проходить у Києві, Львові, Дрогобичі, Луцьку. Молодь влаштовує перфоманси, знищує ленінські книжки, виходить з революційними транспарантами.

День міжнародної солідарності трудящих 1990-го року Україна святкує також яскраво.

У Києві йдуть з «хуліганськими» лозунгами «свержения коммунистической диктатуры», несуть вінок із колючого дроту для Леніна на площі Жовтневої революції (нині – Майдан Незалежності) з написом «кату Леніну від Українського народу»

У Львові виходять з транспарантами «Марксизм-ленінізм – чума ХХ століття», «Смерть комунізму», «КПСС і КГБ – до суду». У Стрию «на організованому "Демократичним блоком" мітингу (15 тисяч людей) виступи ораторів вирізняються закликами до "Рад без комунізму"». У Самборі представники неформальних організацій, зібравши ходу близько з 2 тисяч людей, вішають на Леніна плакат з написом «Імперському злочинцю від молодіжної організації СІЧ».
Студенти зроблять багато чого для Перебудови та фактично за декілька років змінять порядок у державі. Хоча аполітичної молоді теж вистачає.

Вахтанг Кіпіані
український журналіст, з 1989 по 1994 рік навчався на історичному факультеті Миколаївського державного педагогічного університету
«Фактично, спроби об'єднати студентів у боротьбі проти кон'юнктури ігнорували самі студенти. Студентські організації нічого не робили і, наприклад, на піку своєї популярності мали всього лиш 20 членів на півмільйонне місто. З них справді активних – до семи, п'ятеро серед яких – галичани, і я – киянин.

Ніхто нічого не хотів робити. Якщо можна було отримати іспит за хабар – чи за гроші, чи, приміром, за меблеву стінку або кабанчика, – люди це робили.

Ідеологічне виховання молоді на той час вже було лише формальністю. Я платив членські внески до комсомолу, де перебував до певного моменту. Я вважав, що треба використовувати інструменти, які існують. Була надія, що комсомол може реформуватись. Однак відбувся з'їзд, на якому до назви комсомолу додали «Молодь за демократичний соціалізм», і це стало для мене останньою краплею.

Я пішов у комітет комсомолу, написав заяву про вихід. Це анекдотична ситуація, бо в мене її не прийняли. Я платив величезні внески – десь по 14 рублів. За такі гроші можна було купити квиток на літак. І коли я прийшов із заявою про вихід з комсомолу, то пані її зім'яла та викинула. Я взяв перше, що трапилося під руку – стілець – і сказав, що забираю його з собою. Пояснив це просто – я ж платив внески багато років, тому цей стілець мій. Звісно, я не збирався його забирати, але тих внесків могло б і на меблевий гарнітур вистачити.

Більш-менш активним в інституті був профком – вони організовували якісь КВКи, "А ну-ка, девушки!" і подібні розважальні заходи. Комсомол просто тихо помирав».
СТУДЕНТСЬКІ ОБ'ЄДНАННЯ

У кінці 80-х років та на початку 90-х в Україні починають виникати студентські організації, які діють спочатку підпільно, а потім заявляють офіційно про своє існування.

Одним із таких є Студентське братство Львівщини, яке з'явилось як підпільна організаційна мережа наприкінці 80-х років. Офіційна дата заснування – 25 травня 1989 року. Очільником братства стає студент Львівського політехнічного інституту Маркіян Іващишин.
МАРКІЯН ІВАЩИШИН, ЖОВТЕНЬ 1990-ГО РОКУ
Джерело
Члени організації заявляють, що їхня головна мета – це незалежність України. Вони влаштовують протести за право проходити військову службу на території республіки, акції непокори проти арештів українських активістів та проводять різні мистецькі заходи. Також беруть участь в організації «Живого ланцюга» в 1990 році та з'їзді організації «Українська молодь – Христові», заснованої Андрієм Шептицьким ще в 1930-х роках.
Братство співпрацювало з Товариством Лева, Народним рухом України, Українською студентською спілкою та іншими.
Товариство Лева – молодіжна організація, заснована у 1987 році. Товариство влаштовує творчі вечори, організовує виступи дисидентів та займається відновленням історичних архітектурних пам'яток (зокрема пам'ятників на Личаківському цвинтарі).
УКРАЇНСЬКА СТУДЕНТСЬКА СПІЛКА

У серпні 1989 року виникає Ініціативний комітет зі створення Української студентської спілки. Молодь із львівських, київських, дніпродзержинських (нині – кам'янських), івано-франківських та інших вишів домовляється про зустрічі, плани та іншу співпрацю під час походу козацькими місцями.

У грудні 1989 року проходить установчий з'їзд Української студентської спілки в головному корпусі Київського державного університету. Учасники довго дискутують про те, якою має бути організація. Зрештою в першому статуті спілка прописує велику кількість цілей: від поліпшення побутових потреб студентів до політичного та економічного суверенітету України.

У лютому 1990-го року студенти проводять акцію студентського єднання – «Живий ланцюг», яка переросла в різноманітні мітинги та пікети у вишах країни.

Влітку 1990-го року студенти їдуть святкувати 500-ліття запорізького козацтва, яке організовує Народний рух України.
Тут оприлюднюють ідею загального протесту в Києві та обирають керівників майбутнього заходу: Олеся Донія – голову київської УСС, Олега Баркова – голову дніпродзержинської УСС, Маркіяна Іващишина – голову Студентського братства Львова.
В одному зі своїх інтерв'ю Доній пригадував, що довго не міг знайти однодумців в університеті, поки на нього не написали донос. Автор доносу, відомий нині історик Дмитро Вєдєнєєв, звинуватив студента в тому, що він буржуазний націоналіст і розвалює СРСР. Тоді до Донія потягнулись студенти з інших факультетів, що й переросло згодом у студентську організацію.

Сам Вєдєнєєв успішно закінчив у 1991 історичний факультет Київського університету, потім аспірантуру, а потім пішов працювати в СБУ.

ОЛЕСЬ ДОНІЙ
Фото: соцмережі
СТУДГАЗЕТИ
Менше піни – більше пива
Студентський самвидав кінця 80-х – початку 90-х багатий на карикатури, політичну сатиру та колонки про поточні політичні події.
Джерело: ГДА СБУ
Дивитись більше за посиланням.
РЕВОЛЮЦІЯ НА ГРАНІТІ
КПРС на смітник історії! Бульвар Шевченка, а не Леніна!
СПЕЦСДУЖБИ НЕПОКОЯТЬСЯ
Джерело: соцмережі
2 жовтня 1990 року студентська молодь виходить на загальноукраїнську акцію під Верховну Раду, яка протриває 16 днів. За деякий час прибувають львівські студенти.
Джерело: соцмережі
Студенти вимагають провести перевибори до Верховної Ради на багатопартійній основі, націоналізувати майно Компартії України і Всесоюзного Ленінського комуністичного союзу молоді (ВЛКСМ), не підписувати Союзний договір (вимоги киян), повернути солдатів-українців на територію республіки і надалі служити лише в її межах; відправити у відставку голову Ради міністрів УРСР Віталія Масола (додаткові вимоги львів'ян).
Джерело: ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Починаються сутички з поліцією, в цей час інша частина студентства розгортає намети на площі Жовтневої революцїі – нинішньому Майдані Незалежності. Спрацювала подвійна конспірація: студенти спеціально анонсували масштабну акцію під парламентом, щоб відвернути увагу правоохоронних органів і дати змогу розбити наметове містечко на Майдані.

Студенти були готові, що міліція змете їхнє містечко, тому другого жовтня весь день просто просиділи на спальниках і матрацах із плакатами в руках. Це була лише перша група, яка психологічно готувалась до можливого розгону. Самі намети організовано поставили о 20:00, витративши на це 2-3 хвилини. До кінця дня почало голодувати 108 людей.
Фото: соцмережі
Організатори продумали всі моменти: розташування наметів, прес-службу (Сергій Бащук, Олег Кузан), медслужбу (Олег Тягнибок, Тарас Семущак), керівний центр (Олесь Доній, Маркіян Іващишин, Олег Барков), охорону (Андріан Кліщ). Організовані групи протестувальників відправлялись до київських університетів, щоб запросити студентів приєднатись до їхньої акції та розповісти про свої вимоги.
АНДРІАН КЛІЩ, КЕРІВНИК ОХОРОНИ НАМЕТОВОГО МІСТЕЧКА.
Фото: соцмережі
Формою протесту обрали голод, щоб показати свої ненасильницькі наміри. Голодувальники носили білі пов'язки та пили трав'яний чай, прес-служба мала блакитні стрічки, а охорона – чорні, оскільки вона вживала їжу. Тарас Прохасько, один з охоронців революційного наметового містечка, пригадував, що вони очікували каральну операцію у відповідь на акцію, тому мусили бути фізично до цього готові. 4 жовтня кількість голодувальників збільшилася до 151, охороняла їх ще 131 особа.
КИЯНИ ПІДТРИМУЮТЬ ПРОТЕСТУВАЛЬНИКІВ: ПРИНОСЯТЬ НА МАЙДАН РОЗКЛАДАЧКИ, ТЕПЛИЙ ОДЯГ, ВОДУ, КВІТИ.
Фото: ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
На Майдан почали прибувати люди, з протестувальниками прийшов поспілкуватись Леонід Кравчук – тоді Голова Верховної Ради УРСР. Завдяки цьому кадри з протесту потрапляють на телебачення і розходяться у ЗМІ, по всій Україні у вишах почали організовуватись мітинги на підтримку голодувальників.
Фото: ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Транспаранти: «Голодую проти уряду», «Хай живе КПРС на Чорнобильській АЕС», «Миза вільну Україну! (Кримські татари)»

За голодувальниками стежили медики: студенти по черзі відправлялись до 14-ї лікарні, де в них брали аналіз крові на цукор. 5 жовтня медичний огляд показав, що 90% протестувальників мають підвищену температуру.

Парламент зустрічає новини про погане самопочуття студентів сміхом і звинувачує молодь у маніпуляціях. 9 жовтня з партії вийшов Олесь Гончар, пояснюючи, що не хоче мати нічого спільного з людьми, які сміються зі страждань своїх дітей.

Студенти починають вимагати доступу до прямого ефіру, щоб розповісти українцям, чому вони тут стоять і чого хочуть. ЗМІ контролює влада, яка подає новини з власною інтерпретацією.
15 жовтня студентські групи з різних кінців Києва вирушили до парламенту. Співголів акції запросили всередину, де вони оголосили про свої вимоги: недоторканість протестувальників, прямий ефір, радіотрансляція засідання на вулицю Кірова (Інститутську).
Цього ж дня студенти підіймають над Червоним корпусом університету Шевченка національний прапор.
До студентів починають долучатись не тільки виші, але й науково-дослідні установи, фабрики тощо. Розширюється географія протестів, і люди виходять на такі мітинги в регіонах.

17 жовтня колона протестувальників знову виходить на маніфестацію. До них приєднуються дві черниці й три священики. До парламенту знову запрошують співголів акції. Зрештою депутати голосують за Постанову «Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року». У відповідь студенти мають виконати свою обіцянку й згорнути наметове містечко. Доній та Іващишин заявляють на телебаченні: «Голодування припиняється. Перемога».

18 жовтня згортається наметове містечко. Студентам співають «Мертвий півень» та Марія Бурмака.
МАРІЯ БУРМАКА
Джерело: соцмережі
Марія Бурмака «Ой не квітни, весно»
Відеонарізка з революційними фото і піснею, яку співали тоді протестувальники «Києве, стань-но! Січ пробудись»
Моя участь у "Революції на граніті" стала суто випадковою. Я був у колхозі, на традиційних для того часу студентських зборах врожаю. Говорив по телефону з мамою і запитав, що там в Києві. Звідки б я міг знати інакше, що студенти голодують? Телевізор у селі може й був, та про таке там би точно не сказали. Вона розповіла, що студенти виступають за декомунізацію, незалежність, виведення парткомів з інститутів. І мене це так захопило – я тут збираю баклажани й помідори, а вони там голодують – тому відпросився і поїхав. Як потім виявилося, я був єдиним з міста, хто там побував.

Коли все закінчилось, мене викликали до парткому, до проректора, казали, що я не складу сесію. Радили самому забрати документи, дзвонили мамі і попереджали, що я не закінчу. Тиск був. Але за великим рахунком, це нікому не було потрібно.
Вахтанг Кіпіані
ОЛЕГ ТЯГНИБОК МІРЯЄ ТИСК ВАХТАНГУ КІПІАНІ
Джерело: соцмережі
За декілька місяців починаються репресії проти учасників акції. На початку січня 1991 року проводять обшук у квартирі Олеся Донія та заарештовують його. На захист Донія виступають студентські спілки, Народний рух, декілька народних депутатів Верховної Ради.

15 січня партком Київського університету оприлюднює заяву, що арешт студентів за захоплення червоного корпусу ніяк не сприятиме тому, що в республіці відновиться мир і злагода.

16 січня кримінальну справу на Донія, за якою йому могли присудити від 3 до 5 років позбавлення волі, закрили. Пояснили це тим, що змінились обставини.

Тепер у «Фейсбуці» є група, де учасники Революції на граніті надсилають свої фото і пригадують те, що відбулось: https://www.facebook.com/groups/revnagraniti/
СІЧНЕВІ ПОДІЇ У ВІЛЬНЮСІ
«Там же люди, что вы делаете?» – СРСР вторгся в Литву
Якщо реакційній владі вдасться сьогодні повернути владу у Литві, то завтра танки стоятимуть у Львові та Києві.
Донецька УСС
8-13 січня тривають так звані «Січневі події у Вільнюсі» – збройна інтервенція СРСР у Литву, в ході якої загинуло 15 людей. Так СРСР реагує на вихід Литви зі складу Союзу. Перед інтервенцією Рада національностей Верховної Ради СРСР заявила, що отримує телеграми від литовського населення, де вони просять навести порядок на території республіки.

«Там же люди, что вы делаете?» – литовці запитують у радянських військових, які штурмують телевежу у Вільнюсі (обережно, ненормативна лексика).
Горбачов говорить до литовців: «Никуда вы не денетесь, никуда вы не уйдете».

Донецька організація Української студентської спілки реагує на це так: «Якщо реакційній владі вдасться сьогодні повернути владу у Литві, то завтра танки стоятимуть у Львові та Києві». Активісти УСС створюють загін добровольців та вирушають до Литви, з ними особисто зустрічається Вітаутас Ландсберґіс, голова литовського парламенту. Один із керівників групи, Євген Дикий, виступає перед парламентарями, а українські студенти залишаються на три тижні вартувати будівлю парламенту. Іншими учасниками загону були: М. Поліщук, В. Прядко, О. Сніжко, Є. Ніколенко, Р. Міхеєнко, С. Пащенко та ін. Спогади одного з учасників цього студзагону можна прочитати тут.
ПОБУТ
Як молодь джинси оцтом виварювала
і вдягала кислотні лосини
СТИПЕНДІЯ

У кінці 80-х стипендія була 40-50 рублів. Середня зарплатня тоді була 200-235 рублів.

У першому семестрі навчального року 1996-1997 у Львівському університеті ім. І. Франка стипендія становила 9 гривень (середня зарплатня – 130 гривень).

ОДЯГ

У кінці 80-х речі у магазинах не продавали, а "викидали" – їх появи на полицях ще треба було дочекатися. Згодом відкрили кордони – спочатку це була Польща, потім Югославія і Румунія. Перші "човники" привезли джинси-варьонки, жіночі джинси-"мальвіни", турецькі светри з аляповатими беззмістовними написами. Це носили і вважали, що це дуже круто.

Доходило до смішного: якось товаришка переконала мене подати заяву до РАДСу, бо ті, хто збирався укласти шлюб, могли купити у магазині "Молодожен" туфлі, наприклад. Такі ж "пільги" діяли і для членів сім'ї ветеранів. Врешті я жодного разу там нічого не придбав – дівчата ходили. Заяву, звісно, потім забрали. Це була стандартна схема – не одні ж ми були такі хитрі. Час був бідний – тому хтось доношував радянське, а ті, хто хотів доторкнутися до "вільного світу", купували ті самі речі з дурнуватими написами.
Вахтанг Кіпіані
Символ ранніх 90-х – це джинси-варьонки, лосини кислотних кольорів, спортивні костюми з куртками-бомберами і паленими кросівками «абібас», а ще бейсболки USA California.

Джинси-варьонки – це здебільшого знамениті джинси фірми Mawin, які в народі називають «мальвінами». Модними були «мальвіни» з високою талією, що звужуються донизу. Вони досить дорогі, тому молодь вдається до бюджетних варіантів: бере кастрюлю з відбілювачем або оцтом та виварює в ній звичайні джинси, щоб отримати білі розводи й потертість. Щоб завершити образ, пришивали і сам лейбл фірми Mawin. Його можна було вишити червоними й зеленими нитками на правій задній кишені штанів.

Обов'язковим атрибутом у дівчат стають лосини всіх кольорів на будь-яких фігурах. Під них жінки часто одягають чоловічі светри з орнаментом: або значно більші за розміром, або спеціально розтягнуті. Лосини носять із шортами, спідницями, короткими сукнями, довгими футболками і т.д.

У моду входять гетри, синтетичні матеріали, повертаються маскулінні моделі з широкими плечима. Чорна куртка-косуха з металевими заклепками стає ознакою особливого шику.

У 90-ті виникає культура спортивних костюмів з «паленими абібасами» з місцевого ринку, а спортивні куртки ще носять замість верхнього одягу. Популярне взуття – кросівки. Модними також є взуття з грубим каблуком на платформі, тут з'являються такі речі, як флетформери, наприклад. У першій половині 90-х – туфлі-мильниці.
Кінець 80-х – початок 90-х – це епоха жіночих зачісок з начісами, пишними «чьолками» та хімічною завивкою. З елементів макіяжу – яскраві тіні для очей та коричневий олівець для губ.

Аксесуари: чокери, які хіпстери середини 10-х повернуть у моду. Так само популярні нині поясні сумки (banana bag) були трендом 90-х, але вони прижились чомусь здебільшого серед торгівельників.

Лекція про моду, стиль і щодення 90-х Зої Звиняцьківської:
МУЗИКА
1987 – прем'єра пісні В. Цоя «Группа крови»
1988 – концерт гурту «Воплі Відоплясова» в КПІ
1989 – студентка-філолог Харківського університету Марія Бурмака бере другу премію на фестивалі «Червона рута» з власною піснею «Ой не квітни, весно»
1989 – ВВ «Танці»
1989 – на фестивалі «Червона Рута» виступає Віка Врадій (Сестричка Віка, як її називали «Брати Гадюкіни») із шоломом льотчиці на голові та політичною піснею «Ганьба». Вона бере гран-прі на фестивалі, а наступного року голить голову налисо на підтримку студентів, що голодують у Києві, та їхніх вимог

1990 – Віка Врадій «Мамо, але я дурна» – пісня-пародія про студентку ПТУ, яка приїхала навчатись до Львова. Уривок з пісні:

«
Ви наказали, мамо, щоб я не гуляла,
Бо львівські хлопці хочуть тілько секс,
Свого наставника я врешті покохала,
Він має дачу, але старий, як пес.
Перегідрольм вибілила коси,
Побрила ноги, маю манікюр,
Тепер по ночах я вивчаю секси,
А в день на парі я роблю перекур».

1989 – перший кліп Скрябіна «Чуєш біль»
1989 – Брати Гадюкіни «Наркомани на городі» – один із перших кольорових музичних кліпів в Україні (режисер Віктор Приходько)

1990 – Тризубий Стас – один із представників покоління українських бардів
1995 – з'являється головна пісня студентських застіль – «Вона» Плач Єремії (лайв з Івано-Франківська в 1997)
1997 – Гурт «ВЙО» – Моя Космішна. Відео знімали в одному з тернопільських похоронних бюро. Один із солістів гурту, Мирослав «Джон» Кувалдін, українець-мулат – явище нове для тодішньої української естради. Одна з пісень гурту «ВЙО» – «Кожен із нас щось може» – стає символом українських растафаріанців. Гурт кілька разів розпадається, але час віддо часу щось записує. Музиканти також декілька разів виступають на Євромайдані, щоб підтримати протестувальників.
1995 – перша поява «Океан Ельзи» на телебаченні
1997 – Гурт «ВЙО» – Моя Космішна
Український серіал «Роксолана» з Ольгою Сумською в головній ролі
Українська література 90-х
Made on
Tilda