СПЕЦПРОЕКТ «СТУДВЕЮ»
100 РОКІВ СТУДЕНТСТВА
Ми сходили в архіви, поговорили з істориками, знайшли старі родинні фото і прочитали нерозбірливий почерк в щоденниках тих, кого вже немає в живих. Врешті – спробували відтворити образ українського студентства останнього століття.
100 років студентства – спецпроект «Студвею»
1997–2007
Революція на траві, «Пора!», Помаранчева революція, телефони без гарнітури, «змійка», чати, соцмережа «ВК» і українська музика.
ХРОНОЛОГІЯ
ТРЕНДИ
16 квітня 2000
16 квітня 2000
заснована перша українська інтернет-газета «Українська правда»
грудень 2000
грудень 2000
виникає молодіжний опозиційний «Рух за правду»
ніч з 28 на 29 березня 2004
ніч з 28 на 29 березня 2004
виникає «Громадянська кампанія «Пора!» (чорна) – недержавна молодіжна організація, яка протягом року збиратиме студентство на протести проти «кучмізму», а також стане однією з організаційних структур Помаранчевої революції. Назву «чорна» отримає через колір поліграфії, на відміну від однойменної «жовтої», яка виникає паралельно
травень-серпень 2004
травень-серпень 2004
«Революція на траві» – протест сумських студентів проти об'єднання вишів

4 липня 2005
10 жовтня 2006
10 жовтня 2006
запускається соцмережа «ВКонтакті»
«ЗА ПРАВДУ»
10 діб арешту за лайку
У грудні 2000 року учасники студентських протестів кінця 80-х – початку 90-х років та лідери молодіжних організацій засновують рух «За правду». Основні учасники руху – молодь і студентство. Рух бере участь в опозиційній кампанії «Україна без Кучми». Акція виникла у відповідь на вбивство журналіста і засновника інтернет-видання «Українська правда» Георгія Гонгадзе. Основні вимоги руху: розслідування вбивства Гонгадзе, свобода слова, відсутність цензури.

9 березня 2001 року представники руху «За правду» організовують акцію, щоб не дати президентові Леонідові Кучмі покласти квіти до пам'ятника Шевченку. Тому в річницю від дня народження поета біля пам'ятника чергує декілька рядів правоохоронців. Колони демонстрантів, які складаються з членів УНА-УНСО, Громадського комітету опору «За правду» та представників деяких опозиційних партій, починають штурмувати міліцію, але безуспішно.

Після цього рух «За правду» відправляється у Будинок вчителя проводити свій установчий з'їзд та обирати керівництво. На з'їзді вирішують оформити всеукраїнську структуру, керівниками обирають Олеся Донія, Маркіяна Іващишина, В'ячеслава Кириленка і Тараса Чорновола. До руху долучаються Студентське братство, Українська студентська спілка, Молодий Рух та інші.

Увечері цього ж дня групи студентів, які приїхали на акцію з інших міст, затримує міліція на залізничному вокзалі. Молодь легко помітити – з прапорами та опозиційною символікою в руках. Студентів садять у переповнені автозаки та відвозять на нічні допити. Один з вироків суду – 10 діб адміністративного арешту за нібито вживання ненормативної лексики в громадських місцях.
Затримані студенти під час акції 9 березня, 2001.
Джерело: istpravda.com.ua
Документальний фільм про кампанію «Україна без Кучми» (режисер – Андрій Шевченко):
РЕВОЛЮЦІЯ НА ТРАВІ
«Совокуплєнія» по-сумськи
9 березня 2004 року обласна влада розповідає викладачам Сумського державного університету про ідею об'єднати їх з рештою вишів у місті (педагогічним та аграрним університетами) в один – Сумський національний. Кажуть, що це «структурна реформа вищої освіти на Європейському просторі».

Далі містом ширяться чутки, що об'єднання (або «совокуплєнія» – так цей процес означили місцеві) буде відбуватись на базі Сумського національного аграрного університету. Ректором відповідно буде чинний ректор СНАУ – він же, за збігом обставин, народний депутат України Олександр Царенко. Студенти аграрного скаржаться на корупцію, постійні внески у благодійні фонди, платну магістратуру.

Попри те, що ні студенти, ні викладачі не підтримують ідею об'єднання, 21 квітня Президент України Леонід Кучма видає указ про «Створення Сумського національного університету».

22 червня уряд призначає ректором Царенка. Той відразу починає наводити лад: звільняє нелояльних викладачів, оголошує конкурс на вакантні посади. Починають ходити чутки про введення платних курсів та перегляд списків тих, хто навчається на держзамовленні. 25 червня на будівлях Сумського державного і педагогічного демонтують символіку університетів та інформаційні таблички.

Після цього студенти трьох вишів виходять на протест. Вони облаштовують наметове містечко та заявляють про свої вимоги: зняти Царенка з посади ректора і не об'єднувати виші. Студенти навіть створюють свій сайт.

28 червня у наметовому містечку зібралось близько 700 людей. Активісти готують «похід на Київ». Вхід – за перепустками, які щодня змінюються. У своїй молодіжній газеті публікують новини та опозиційні речі, як-от:
Выбор есть – объединить по уму!
Но Царь все хочет сделать по-быстрому!
Проверок в СНАУ боится неистово!
Миллионы долгов, корпуса заложены.
Но ничего – депутату все можно!
Можно лгать не краснея, закон нарушая,
Два года ректора с депутатом мешая.
Студенти скандують: «Студенти – не бидло! СНУ – не виш! Царенко – не ректор!»

Новинний репортаж про наметове містечко, в якому молодь з аграрного університету анонімно розповідає, як їх виводять «збирати кульбабки» замість практики.


1 серпня студенти мають вирушити в похід на Київ. Готують намети, інформаційні листівки, маршрут. У ніч на перше серпня на наметове містечко нападають правоохоронці. Двох активістів заарештовують, але похід зупинити не вдається, адже частина вирушає до столиці ще напередодні, тому в цей час уже поза межами міста. Всього в похід виходить не більше 20-ти людей.

Про розгін студентського наметового містечка не написали в друкованих ЗМІ та не знімали сюжети телеканали. Це був час «темників» Кучми, коли засоби масової інформації щодня діставали директиви, що і як треба висвітлювати. Але подія все одно набула розголосу: в цей час уже почала діяти Громадська кампанія «Пора!» (чорна) (про неї – у розділі «Помаранчева революція»), яка мала свої осередки в більшості областей України. Вона поширювала листівки з повідомленнями про те, що відбувається, і збирала студентську молодь на мітинги.
ЛЬВІВСЬКІ СТУДЕНТИ ПІДТРИМУЮТЬ СУМСЬКУ «РЕВОЛЮЦІЮ НА ТРАВІ».
Фото: архів Центру досліджень визвольного руху. 2004 р.
В інформаційному повідомленні від 3 серпня «Пора!» пише:
... протягом вчорашнього та сьогоднішнього днів місцеві осередки кампанії провели інформаційні пікети біля управлінь внутрішніх справ, поширивши тисячі листівок із інформацією про події в Сумах. Акція пройшла зокрема у Вінниці, Франківську, Павлограді, Запоріжжі, Херсоні, Луцьку, Полтаві, Тернополі, Чернігові. Сьогодні з 10 до 11 таку акцію разом із цілим рядом громадських організацій було проведено у Києві біля приміщення Міністерства внутрішніх справ.
Спокійно йти до Києва молоді не дають. Роменський райсуд Сумської області приймає рішення, що студентам заборонено рухатись узбіччям траси «Суми – Київ». 8 серпня сумська міліція нападає на студентів на перетині сумської та полтавської областей. Вони з гумовими кийками в руках виловлюють молодь у кукурудзі та відвозять у відділки. Але студенти знову передбачили такий розвиток подій: частина ще вночі вирушила лісами вперед. Затриманим виносять судові попередження і відпускають, вони повертаються назад до походу.

Однак до Києва молодь так і не доходить. Біля села Харківці під Пирятином їх наздоганяє звістка, що Кучма скасував свій указ про об'єднання вишів.
Фото: соцмережі
ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ
Наколоті апельсини та американські валянки
Короткий фільм про це:
22 листопада 2004 року розпочалися протести проти фальсифікації результатів президентських виборів. Протестувальники підтримують Віктора Ющенка, «помаранчевого» кандидата від опозиції, який за попередньо оголошеними результатами набрав менше голосів, ніж Віктор Янукович – провладний кандидат. Верховний суд призначає другий тур президентських виборів, у якому перемагає Ющенко.

Саундтреки революції:
Де Був Бір – «На майдані»
Ґринджоли – «Разом нас багато»
Заклик Януковича захищати свої права
Людмила Янукович про наколоті апельсини та оранжевий шабаш на Майдані
Молодь долучається до протестних акцій як поодинці, так і в складі молодіжних організацій. Однією з таких стає Громадянська кампанія «Пора!» (її ще називають чорною через колір поліграфічної продукції, яку в цілях економії множать через ксерокси). «Пора!» виникає на початку 2004-го року, і спочатку до неї входять активісти львівської молодіжної ініціативи «Опір молоді» та молодь із Києва та Харкова, згуртована довкола інтернет-ресурсу «Майдан».

Гімн Української кампанії «Пора»:
Фото: Архів Центру досліджень визвольного руху
Через деякий час «Пора!» створює свої осередки у всіх обласних центрах та в Автономній Республіці Крим. Учасники організації навчають молодь у регіонах методів ненасильницького опору: «партизанського маркетингу» (поширення наліпок).
Фото: архів Центру досліджень визвольного руху
Фото: архів Центру досліджень визвольного руху
Протягом 2004 року «Пора!» організовує студентські акції під вишами, а також збирає студентські мітинги проти репресій (за вересень-жовтень відбувається близько 300 арештів активістів кампанії в регіонах).
Фото: архів Центру досліджень визвольного руху
Фото: архів Центру досліджень визвольного руху
Фото: архів Центру досліджень визвольного руху
АКЦІЯ «СМУГАСТИЙ РЕЙС»
Фото: архів Центру досліджень визвольного руху, 2004
АКЦІЯ «СМУГАСТИЙ РЕЙС»
Фото: архів Центру досліджень визвольного руху, 2004
У Львові на такі мітинги виходить до 20 тисяч студентів. Кампанія проводить акції, флешмоби та перфоманси, долучається до організації Помаранчевої революції. Після революції частина учасників створює «Громадянську мережу ОПОРА» (кінець 2005 року), а інша збереться в організацію «Відсіч» у кінці нульових.

У протестних акціях 2004 року беруть участь також студентські організації «Студентська хвиля», «Чиста хвиля» та інші, однак сучасники пригадують, що ці організації співпрацювали безпосередньо зі штабом Ющенка.
Фото: архів Центру досліджень визвольного руху
МОБІЛКИ ТА ІНТЕРНЕТ
R.I.P.: Аська, ЖЖ, Nokia 3310
На початку нульових в Україні починають з'являтися перші мобільні телефони (хоча перший дзвінок по мобільному зв'язку здійснив президент Кравчук ще в 1993 році).

Габаритні Nokia 3310, 1100, Siemens чи Motorola одягають у пластикові чохли і часто залишають удома, як домашній телефон.
На перших телефонах не можна було писати смс, але за деякий час з'являються Nokia, які дозволяють листуватись, тримають батарею близько тижня та приносять в українську культуру гру «Змійка».
Наступним трендом стають телефони дуже маленького розміру й так звані «жабки». Вони мають на корпусі ще спеціальні роз'єми для шнурків, які чіпляються на шию або на руку.
Перші телефони, на які можна завантажувати пісні, мають дуже мало пам'яті. Щоб умістилось більше треків, користуються програмами для «стискання» музики та вирізають окремі приспіви. Гарнітура непопулярна – круто вмикати динамік просто так, без навушників.

Пісні та ігри передають через інфрачервоний порт. Ним можна безкоштовно надсилати файли з одного пристрою на інший, але телефони при цьому мають лежати максимально близько одне до одного. Швидкість передачі мала, тож часто на перерві студенти не встигають обмінятися файлами і залишають мобільні на парті впродовж пари. Згодом популярність інфрачервоного порту витіснив Bluetooth: він дозволяє передавати об'єкти на більшій відстані.

ІНТЕРНЕТ

На початку нульових в Україні починають усюди відкриватись інтернет-клуби: люди сидять у чатах, листуються через e-mail та відкривають для себе простір «всесвітньої павутини».

У чатах є свої модератори, які стежать за поведінкою користувачів, виявляють спамерів, можуть блокувати користувачів за нікнеймами тощо. Чати гарантують анонімність, тому нарешті позбавлені цензури користувачі багато лаються, сваряться та фліртують. Однак є і звичайні користувачі: інтернет зробив доступнішим пошук однодумців. Часто такі онлайн-знайомства переростають у довгу дружбу в офлайні та в контакти по всій країні і ширше.

ЧАТ Bizarre
Один із популярних в Україні чатів, який дозволяє спілкуватись на різноманітні теми у відповідних «кімнатках» – групах, об'єднаних якоюсь однією тематичною ідеєю. Як правило, ніхто не дотримується тематики, і спілкування проходить цілком рандомно.

АСЬКА
ICQ (омофон I seek you – я шукаю тебе; сленгова назва на пострадянському просторі – аська) – програма миттєвого обміну повідомленнями, яка була популярна серед молоді на початку та в середині нульових. ІСQ створили в 1996 році старшокласники з Тель-Авіву: Арік Варді, Яйр Ґолдфінґер, Сефі Віґісер та Амнон Амір.

Фактично це дуже простий месенджер, у якому користувач реєструється, вводить нікнейм, завантажує аватар (своє фото) і може написати інформаційний статус. Програма показує, коли користувач востаннє був у мережі та чи готовий він зараз листуватися. Є такі статуси присутності: «онлайн», «у мережі», «відійшов», «недоступний», «вільний для розмови», «не турбувати», «зайнятий». Повідомлення можна писати різними шрифтами, міняти кольори та використовувати смайли.

Цікаво, що після 2002 року зникла можливість видалити свій акаунт із системи.

У квітні 2010 року сервіс ICQ придбав російський фонд Digital Sky Technologies (нині Mail.Ru Group).

ЖЖ

Із середини нульових популярність чатів починає падати, новими платформами для спілкування стають форуми та блоги.

Live Journal – «Живий журнал» – популярна на пострадянському просторі блог-платформа для лідерів думок. Сюди дописували журналісти, поети, письменники та всі ті, кого зараз прийнято фоловити на «Фейсбуці».

Ось, наприклад, профіль українського письменника і поета Андрія Любки за 2012 рік:
Журналіст Вахтанґ Кіпіані.

Український поет Борис Херсонський досі активно веде свою сторінку.

З початком російської агресії на сході України ресурс почав блокувати деяких українських блогерів.

СОЦМЕРЕЖІ
Восени 2006 року починає працювати відкритий доступ до соцмережі «ВКонтакті». Її запускає Павло Дуров, який того ж року закінчує філологічний факультет Санкт-Петербурзького державного університету (щоправда, у своїх найперших записах у «ВК» Дуров вказує факультет міжнародних відносин).
Фото: соцмережі
Спочатку мережа планується як каталог даних російських студентів та випускників – відповідна версія соцмережі відкривається ще влітку. Дуров розсилає повідомлення про відкриття ресурсу по різних університетських форумах.
Але соцмережа виходить за межі як російських вишів, так і Росії загалом. У листопаді 2006 року відкривається вільна реєстрація для всіх, і засновники переходять на більш потужні сервери. Попри те, що «Фейсбук» запустився на два роки раніше, він не став таким популярним серед українців через відсутність україно- чи російськомовного інтерфейсу. Також «ВКонтакті» за три роки стає популярнішим за іншу російську соцмережу – «Однокласники», відкриту в березні 2006-го. Дуров має свою сторінку на «Фейсбуці», але використовує її здебільшого як промо для своїх продуктів. Хоча іноді трапляються і особисті записи:
У ранніх профілях у «ВК» можна вказувати вік, завантажувати фото, писати, де живеш, де навчаєшся, чим цікавишся, залишати анонімну думку про користувача та відповідати на запитання. Також є опція створення спільнот, які об'єднують людей за інтересами та соціальними групами.

«ВК» на багато наступних років стане для студентства майданчиком для спільних чатів між одногрупниками, закритих груп для обміну завданнями та інформацією про навчання. Окрім цього, у соцмережі з часом з'являється багато профільних пабліків, де можна шукати корисну літературу, посилання на спеціалізовані статті, анонси наукових заходів та формувати своє ком'юніті.

У 2010 році вирішують оновити дизайн соцмережі й замість «стіни» ввести формат мікроблогу. Це функціональне рішення чомусь викликає хвилю обурень у наймолодших та вимоги повернути «стіну»
У результаті адміністрація все одно ввела мікроблоги, але користувачам залишилась можливість налаштувати опції доступу до своєї стіни.

Соцмережа стала базою піратської музики із зручним плеєром для прослуховування та пошуковою системою. Через це вона часто дістає позови від правовласників.
ПОБУТ
«Шоу Довгоносиків», «Руки Вверх»
і спідниця поверх джинсів
ОДЯГ

Студенти кінця 90-х носять майки з відкритим животом, футболки з принтами. Особливий попит мають майки з принтами «Титаніка» – фільм виходить 1997 року.

Нульові приносять гламур, джинси з низькою талією, бейсболки, болеро, штани-карго, джинсові бриджі, безліч стразів на одязі та аксесуарах, телефон-розкладушку, рожевий колір та особливий тренд – спідницю поверх джинсів або спортивних штанів.

МУЗИКА

Друга половина 90-х – це формування нового українського шоу-бізнесу та музики. Культовою стає програма «Територія А» (1995-2000) – перший український хіт-парад кліпів. Програма робить популярними всіх тих, кого називають класикою української естради 90-х років. Репертуар: «Скрябін», «Воплі Відоплясова», Віктор Павлік, Green Grey, Aqua Vita, «Брати Гадюкіни», Сестричка Віка (Віка Врадій), сестри Тельнюк, ТНМК, «Піккардійська терція», «The ВЙО», україномовні Ірина Білик, Таїсія Повалій, Наталя Могилевська. Більшість пісень – українською, тому період існування програми ще називають лагідною українізацією.

У кінці 90-х стає популярним рок-гурт «Океан Ельзи», заснований ще 12 жовтня 1994 року.
1997 – Воплі Відоплясова «Весна»
1997 – Green Grey «Под дождем»
1997 – Мертвий півень «Холодно»
1998 – Скрябін «Танець пінгвіна»
1998 – Океан Ельзи «Там, де нас нема»
1998 – Сплін «Выхода нет»
1998 – Шао Бао «Купила мама коника»
2001 – Океан Ельзи «Квітка»
2001 – Океан Ельзи «Друг»
2002 – Green Grey «Эмигрант»
2003 – 5`NIZZA «Солдат»
2004 – Руслана «Wild Dances» – пісня, з якою українською співачка Руслана Лижичко перемагає на «Євробаченні 2004»
2005 – Крихітка Цахес «Вменеємен»
2007 – Димна Суміш «Країна ілюзій»
До цього ж списку: популярні російські виконавці нульових – «Корни» («А моя любовь живет на 25 этаже», «С днем рождения, Вика»), «Руки Вверх», «Банд'Эрос», «Тату», Бьянка, Дима Билан (Невозможное возможно), Максим (Знаешь ли ты?).

Львівський андеграунд збирається в клубі «Лялька».

КІНО

З'являються українські шоу. Одне з найпопулярніших – це «Шоу довгоносиків», яке виходить з 1996 по 1999 роки. Герої міксують українську і російську мови та суржик. Усього вийшло 70 серій програми.
Made on
Tilda